Частина ярмарку нагадує виставку досягнень народного господарства, частина — львівський “Вернісаж” чи нашу “Алею майстрів”, ще одна частина — звичайний речовий ринок. Гамірно, весело — і очі розбігаються! Втриматись від спокуси щось придбати надзвичайно важко. Як і відмовитись від задоволення сфотографуватись на фоні стародавнього вітряка, величезного короваю, пам’ятника гоголівському героєві чи навіть… опудала ведмедя. Дарма, що за право сфотографуватись подекуди просять по дві гривні. Ярмарок — на те він і ярмарок!
У суботу вранці у Сорочинці приїхав Віктор Ющенко. “Відкриємось, коли поїде Президент”, — терпляче пояснюють відвідувачам, які скупчились біля входу до грузинського ресторану просто неба. Окрім грузинів, власні павільйони відкрили Узбекистан, Казахстан і Угорщина. Грузинський і узбецький павільйони — один навпроти одного. Грузини продають вина і кераміку, пригощають національними стравами. В узбеків — курага, килими, розшиті шовком халати. Наші дівчата й жіночки наввипередки просять грузинських хлопців у колоритному національному одязі дозволити сфотографуватися з ними. Опинившись між трьома чорнявими парубками, задоволено мружаться.
Щоб не юрмитись у ярмарковій тисняві, йдемо пити пиво ближче до сцени. За півлітровий бокал “Дніпра” просять 4,50 грн. Поруч із ярмарком — намет від сільради і медпункт. Лікар Лариса Глушкова з Миргородської райлікарні, яка тут чергує, каже: за п’ять днів звернулось 276 людей. Жаліються на тиск, головний біль, а коли занадто вже припікає сонце — то й на запаморочення. У ярмаркову веремію повертаємось, коли Президент вже поїхав. У натовпі переповідають, що Ющенко купив для дітей шість ляльок-мотанок (від 10 до 90 грн), багато керамічних виробів, два гобелени, килим і вишиту сорочку за 1200 грн.
Зупиняємось у приватній оселі — житло у чотиритисячному селі здають на кожному кроці. Кажуть, деякі сім’ї за час ярмарку заробляють по 2 тисячі доларів. Платимо за проживання й триразове харчування 150 гривень. Сімейних розміщують у менших кімнатах, неодружену молодь — у більших, як у гуртожитку. Душ приймаємо на вулиці. У дворі, за довгим дерев’яним столом, накритим як весільний шалаш, їмо борщ, галушки, вареники, налисники. П’ємо самогон із величезного бутля, заткнутого кукурудзяним качаном.
У подружжя Сергія та Ніни — дві корови, шестеро свиней, багато кролів. В окремій клітці — двоє вухастих улюбленців господаря. Їхня порода називається “сірі велетні”. Сергій каже, що придбав їх по 50 гривень. Незабаром, розповідає, вони матимуть по 10 кг ваги кожен і ледь вміщатимуться в клітку. Відкриваючи клітку, дозволяє погладити пухнастиків. “Якби ви знали, який з них смачний шашлик виходить”, — каже.
На вечерю наші господарі запросили народний ансамбль з Чернігівщини “Полісянка”. Спочатку слухаємо гостей, потім запрошуємо їх за стіл, а згодом співаємо всі разом. Піднімаємо тост за єдність України — у цьому дружньому колі, під зорями благодатної Полтавщини якось по-особливому відчуваєш прості загальнолюдські цінності, які єднають усіх нас, незалежно від місця прописки і кольору прапорів.
